Хвалькуватий зайчик

Малесенькі зайчик, їжачок та горобчик жили по сусідству, саме тому вони й були нерозлучними друзями. Хоча вони й не були малятами, але їхні батьки не дозволяли їм гуляти самим по лісу, тому що ліс має свої таємниці. І так вони цілими днями бавилися біля старого столітнього дуба, гралися в піджмурки або просто розказували почуте від батьків. Найбільше за всіх говорив стрибайчик, він був великим фантазером. Бувало розговориться та розплеще язиком, що аж у вухах йому тріщить, а їжачок та горобчик слухають уважно й гордяться своїм другом. – Як виросту ще трішечки, то стану найсильнішом та найсміливішим звірем всього лісу, і за мою хоробрість мене виберуть лісовим царем, а ви будете моїми радниками. – Ой-ой-ой!.. – дивувалися та раділи зайчиковими хвастощами їжачок та горобчик. – Ось, вчора я гнався за трьома вовками. Так втікали сіромахи, що аж язики повисолоплювали, а позавчора я так бебехнув об землю ведмедем, що, бідолаха, трохи душу Богу не віддав. – Хі-хі-хі, ха-ха-ха!.. – весело сміялися й раділи, що в них такий хоробрий друг, їжачок з горобчиком. Та враз, на зайчикове лихо, з-поза кущів появилося малесеньке ведмежатко. – Ой, рятуймось! – пискнув горобчик і пурхнув крильцятами, злетівши на високу гілку. – Ух, ховаймось! – крикннув їжачок і покотився клубочком ближче до коріння дуба. – Ря-ря-ря-ту-ту-ту-йте! – прошептав переляканий зайчик, якого зі страху покинули всі сили й сховався в траву напівмертвий. А ведмежатко, незважаючи на нього, підійшло до дуба, обдивляючись, чи немає в ньому дупла з солотким медиком, і трохи не наступило на їжачка. Понюхало його і, наткнувшись на гострі голки, покрутило мордочкою й пішло собі далі. Їжачок з горбчиком ледве очуняли напімертвого, очманілого від страху, «хороброго» зайчика. – Я встиг побачити, що ведмежатко щось тобі шептало на вухо, що воно тобі сказало? – поцікавився зайчик. – Воно сказало мені, що такого сміливого та хороброго звіра, як ти, ще не бачило й що ти напевне станеш лісовим царем. – Осоромлений зайчик опустив вушка й пообіцяв своїм друзям, що більше не буде хвастатися своєю сміливістю.