Таємні риболови

– Не знаю як іншим, але мені одному надоїло стільки ходити до школи, – зітхнув з досадою Тарасик, шморгаючи ногами крізь річковий пісок. – Думаєш мені не набридло?.. – зітхнув і собі Василько. – Скоріше б вже настали літні канікули. – До канікул ще аж цілий місяць треба чекати, – махнув рукою Тарасик. – Воно так є, що поробиш?.. – погодився Василько. Ось так розмовляючи, ніби два старі дідусі, ледве тягнучи ногу за ногою, ішли до школи п’ятикласники Тарасик та Василько. Вони не тільки однокласники, а ще й сусіди, одним словом: друзі не розлий вода! Щоб добратися до школи, їм треба було переходити річку. І хоча місток зниходився прямо перед їхніми хатами, вони часто йшли берегом річки і переходили через інший місточок. Ця стежина хоча була найдовшою, та зате влітку було дуже приємно іти берегом річки, краплини роси виблискували осяяні ранішніми промінцями сонця – справжні кришталеві бусинки, річка теж здавалася срібною, а коники весело підстрибували крізь зелену травку. – Дивись на ці комахи, нібито самі просяться на гачок рибам на наживку, – посміхнувся Тарасик. – Ану ж так і зробимо!.. – трохи не вигукнув Василько – Що зробимо?.. – здивувася Тарасик. – Підемо ловити рибу!.. – Ти хочеш сказати... що замість школи?.. – Ти добре зрозумів, Чуму б ні? – перебив його Василько. – Не знаю чи це доведе нас до доброго? – вагався Тарасик. – Що ти... сьогодні п’ятниця, до понеділка всі забудуть, що ми не були сьогодні в школі, – заспокоював його Василько. – Хай буде по твоєму! – погодився Тарасик. – Ну, тоді ти збирай коників, а я обійду садами і принесу з дому дві вудки – мою і татову, зустрінемось нижче млина. Через короткий час обидва п’ятикласники сиділи під вербами нижче старого млина і риболовили. – Мене ледь не спіймала мати, коли зайшов до шопи за вудками, – признався Василько. Перший коник-наживка заманив на гачок великого окуня. – Диви яке здоровило!.. – радісно вигукнув Василько, борючись, щоб притягнути окуня до берега. – Жаль, що не зможеш віднести його додому і навіть нікому похвалитися, яку велику рибу зловив, – посміхнувся Тарасик. – Чому не зможу ?.. – здивовано запитав Василько. – І ти розповіси вдома, як не пішов до школи і ловив рибу. На одну мить їхні погляди зустрілися. – Так воно є!.. Але тоді чорт забери, навіщо нам рибалити?.. – зітхнув Василько, відпускаючи рибу з гачка. Далі хлопці домовились рибалити на змагання. В той день їм пощастило. Зараз після кожної наживки, встромленої на гачок, витягали по рибині, одні з них були досить великі. Та який з того хосен, коли мусіли кидати рибу назад у воду? Так риболовили хлопці аж до самого полудня. А коли дзвін вибив дванадцяту годину, вони заховали вудки в густі кущі верб поблизу їхніх хат і повернулися додому. Після обіду батько Василька, повернувшись з міста, де працював, попросив його: – Принеси з шопи вудки, пійдемо рибалити, в цей період риба добре клює! У Василька завмерло серце з переляку. Що йому тепер робити?... Хіба побігти крадькома в кущі за вудками?.. Не зможе, батько побачить... – Що ти, Васильку, не хочеш іти зі мною ловити рибу?.. Чи, мабуть, ви з Тарасиком виловили всю рибу з річки і вже там не залишилось нічого?.. Василько загнув голову в землю. Йому стало соромно, дав собі справу, що потрапив у велику халепу. – Ну, що собі посіяв, те пожнеш! Ваш клас завтра іде в екскурсію до Сучавських монастирів. Ви з Тарасиком цього не знаєте, бо в школі сьогодні не були. Мене просив ваш керівник, передати вам щоб кожен з вас до понеділка написав по сто разів: «Більше не буду втікати з уроків». Це від нього, а від мене протягом двох тижні можеш забути про м’яч та рибалку. В понеділок ранком Тарасик пішов до школи, не чекаючи Василька. «Він має право сердитися на мене – це я його заманив на рибалку», – думав собі Василько, боячись втратити друга. – Ну що, риболови, покажіть вашим колегам зошити, заповнені з обіцянкою, що більше не будете втікати з уроків, а вони вам розкажуть, як було в екскурсії, – посміхнувся керівник класу. Тарасик і Василько почервоніли як раки. Повертаючись додому, Василько догнав Тарасика і попросив вибачення, бо насправді його ініціатива була не іти до школи. – Так, ти запропонував мені не іти до школи, але не змушував мене. Я мав право вибирати, я теж винен, так само, як йти, – гірко посміхнувся Тарасик. Через два тижні настали літні канікули. Батьки Василька і Тарасика позволили їм ловити рибу. – Ну, риболови, тепер хай бачу вас... – посміхнувся батько Василька. – Ми хочемо разом вечеряти рибою, зловите, чи іти купити в магазин? – пожартував батько Тарасика. Хлопцям знову пощастило, наловили повне відро риби. Коли сіли вечеряти, то їм здавалося, що ніколи ще не їли такої смачної риби. Після вечері їхні батьки повідомили їх, що наступної суботи всі разом поїдуть відвідувати Сучавські монастирі. n